…Великий Боже, ми з твоєї згоди
Проходимо дорогу в Бабин Яр,
Де смертю ти поєднуєш народи,
Щоб зберегти життя й свободи дар…
Де смертю ти поєднуєш народи,
Щоб зберегти життя й свободи дар…
29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб. Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік.
Попередньо їх примушували роздягатися,
відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у
насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних
скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів,
зверху їх присипали землею. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному
Яру полягло понад 100 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених,
учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної
клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти
вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від
окупантів.
За радянських часів про страшну подію
воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор
Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який саме цього дня
1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши
Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».
Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим
символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого
призводять людиноненависницькі теорії. Трагедія Бабиного Яру відзначається в
Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті
народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких
термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто
пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.